Хочу поговорити про дві речі, які прямо не пов’язані з державним управлінням, але які, тим не менш, на нього впливають.

Перша – це історія. 

За час свого існування, Україна зазнавала багато травм і винесла ще більше уроків, які нам тільки належить вивчити. Ми лиш почали в цьому розбиратися. Але нам знову й знову нав’язують міфи про «братні народи», про «подаровані Сталіним землі», про «незалежність, яка впала з неба» й тому подібне.

Хоча не всі спроби створити свою державу закінчилися для України вдало, але боротьба за неї не припинялася ні на мить і триває зараз.

На жаль, багато українців досі вірять, що в історії, як у казці, неодмінно має бути щасливий кінець. Що війна припиниться, коли в Росії зміниться влада або коли вона розпадеться. І хоча в історичній перспективі Російська імперія буде слабнути, проте цей процес може тривати десятиліттями й забрати ще чимало життів.

Ми можемо згадати Валерія Марченка і Василя Стуса, яких убила радянська імперія в останні роки свого існування. Можемо згадати сотні тисяч інших людей, які могли б бути з нами зараз, проте їх немає. Через Чорнобильську катастрофу, через утримання у психлікарнях, тюрмах і таборах, через виснажливу працю в колгоспах чи недоступність якісної медицини.

Ще понад 15 000 наших побратимів убила з 2014 року вже Росія, яка досі намагається бути імперією.

Друга – це культура.

Сьогодні ми з вами маємо можливість послухати твори українських композиторів, які були незаслужено забуті або репресовані. Це наш маленький внесок у той величезний пласт роботи, яку нам усім потрібно виконувати – вивчати, розвивати й підтримувати українську культуру та культуру інших народів, які живуть в Україні. Особливо тепер, коли культурній галузі дуже скрутно. Адже культура – це те, що відрізняє нас від інших країн. Те, завдяки чому ми є собою.

Ми не були собою надто довго. Натомість були чи намагалися бути такими, як всі. Згадайте, як часто вам казали «ти що, особливий?», «тобі що, більше за всіх треба?», «сиди та слухай» і подібні речі.

Скільки з нас через це бояться бути особливими та не люблять тих, хто на це наважився? До речі, тим, хто наважився, інколи ставлять пам’ятники та називають на їхню честь вулиці. І тому дуже важливо, як називається вулиця – іменем того, хто розвивав Україну, чи того, хто її знищував. І тому важливо не допустити руйнування інституцій з підтримки культури, які були створені чи значно розвинулися за останні роки. Адже підтримка та розвиток культури – це стратегічна інвестиція, у якій держава може та має відігравати ключову роль.

Звісно, уваги потребують й інші інституції та процеси, які відбуваються в країні. Мабуть, всі ми пам’ятаємо висловлювання Леоніда Кучми про те, що він може побудувати таку Україну, яку йому скажуть. Невідомо, чи йому хтось таки про це сказав, чи сам здогадався, але він збудував УРСР. І збудував так добре, що лише з 2014 року ми поступово з дуже великими зусиллями почали перебудовувати цей конструкт на повноцінну державу Україну.

Команда Вокс Україна уважно слідкує за реформами, які впроваджуються в Україні. На жаль, ми часто бачимо, як влада намагається «пофарбувати й причепурити» замість того, щоб зробити капітальний ремонт чи збудувати з нуля. Деякі винятки, такі як Прозорро, лише підкреслюють правило.

Ми постійно бачимо спроби змінити форму, а не суть. На жаль, багатьох це влаштовує. Бо сутнісна зміна, зміна правил гри, потребує зміни поведінки, тобто певної роботи над собою. А ми не любимо мінятисяі. Тому часто погоджуємось на гарний фасад, не цікавлячися, що всередині. А тоді дивуємося, коли все залишається так, як було.

Світло в кінці тунелю таки є

Тим не менш, за останні сім років Україна дуже змінилася. І це не лише кращі дороги чи центри надання адмінпослуг. Це насамперед люди, тисячі людей, які дуже багато зробили для того, щоб побудувати кращу систему ухвалення державних рішень. Щоб наша країна та її мешканці поступово ставали заможнішими, здоровішими, освіченішими, а також – активнішими громадянами.

Це представники органів влади, громадських організацій, міжнародних організацій, які розпочали та розвивають децентралізацію, медичну реформу, реформу освіти, управління державною власністю та публічними фінансами та багато інших реформ. Цим людям потрібна наша підтримка.

Вірю, що серед нас багато тих, кому, як і нам, більше за всіх треба. Хто звик дивитися вглиб, а не задовольнятися поверховими змінами.

Давайте об’єднуватися й разом модернізувати Україну. 

Колонка опублікована на правах медіапартнерства Вокс Україна та LIGA.net.

27 квітня, ГО Вокс Україна провела конференцію на тему держуправління та ефективності використання публічних фінансів. Захід відбувся в рамках проекту Budget Watchdog, що здійснюється за підтримки Уряду Німеччини через проект «Ефективне управління державними фінансами ІІІ», що реалізується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.

Статьи, публикуемые в разделе «Мнения», отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией
редакции LIGA.net

admin
sirlexa@gmail.com

Добавить комментарий