Зазвичай, коли пишу тексти для видання Liga.net, намагаюся плавно підвести читача до проблеми. Цього разу пропоную відразу зосередитися на проблемі, яка на жаль мало обговорюється.

Україна в рамках поточного воєнного будівництва за нинішніх умов опинилися в доволі незавидній ситуації – фактично ефективне виконання завдань в рамках Операції Об’єднаних сил (ООС) в її поточному вигляді КОНКУРУЄ із завданнями, які маємо виконувати в рамках підготовки до можливої повномасштабної війни із РФ. Але спочатку як ми прийшли до цього.

Коли РФ почала агресію проти України, бойовий склад Збройних сил України (ЗСУ) нараховував майже 121 000 бійців. В розпорядженні Сухопутних військ знаходилося сім механізованих бригад, дві танкових бригади, гірсько-піхотна бригада, дві артилерійські бригади, ракетна бригада і три реактивних полки із Реактивних систем залпового вогню (РСЗВ).

Читайте также

В складі Високомобільних десантних військ було три аеромобільні бригади і повітряно-десантна бригада. В ВМСУ була окрема бригада берегової оборони і окрема берегова артилерійська група.

Зараз не говоримо про боєздатність відповідних з’єднань. Для цілей цього тексту варто лише розуміти, з якими силами ми входили в війну.

Концентрація саме на цих типах з’єднань не випадкова. Саме відповідні типи з’єднань дозволяють виконувати ключове завдання війни – брати під контроль чи утримувати відповідні території і рубежі.

Активні бойові дії на Донбасі (липень-серпень 2014-го) показали, що відповідних сил недостатньо. Півтора місяці активної фази АТО для збройних сил, які до цього були в стані хронічного недофінансування, виявилися доволі виснажливими.

П’ятий президент України Петро Порошенко вже пізніше визнавав – коли росіяни почали контрнаступ наприкінці серпня 2014 року, в української сторони практично не було резервів, які можна було б ввести в дію. Як наслідок, поряд із посиленням боєздатності наявних з’єднань, почалося формування і розгортання нових з’єднань – благо, далеко не все із знятого до 2014 року озброєння було продане закордон чи перетворилося на металобрухт.

Так протягом наступних чотирьох років, в Сухопутних військах було створено додатково – гірсько-штурмова бригада, чотири мотопіхотних бригади, дві механізованих бригади, три артилерійських бригади. Окремо два полки РСЗВ переформатовано в бригади.

В ВМСУ було розгорнуто дві бригади морської піхоти, окрему артбригаду і окремий реактивний полк. В оновлених Десантно-штурмових військах з’явилася додаткові десантно-штурмова і аеромобільна бригади.

Читайте также

Фактично ЗСУ пережили найбільше кількісне і частково якісне збільшення за всі роки свого існування. Якщо 2014 рік українська армія зустріла із 15 лінійними бригадами, практично трьома артбригадами, ракетною бригадою і двома реактивними полками, то на сьогодні мова йде про 26 лінійних бригад, шість артбригад, ракетну бригаду, дві реактивних бригади і два реактивних полки.

Таким чином, лінійних бригад стало на 73% більше, окремих артбригад більш ніж у два рази, з’явився додатково полк на РСЗВ Ураган, а іще по полку на РСЗВ Ураган і Смерч стали бригадами.

Саме тому, відповідно до рішення Верховної Ради, бойову чисельність ЗСУ було збільшено до 205 000. Хоча по факту маємо біля 194 000 бійців.

Таке рішення стало наслідком шоку кінця літа 2014 року – Україна постала перед фактом локального вторгнення регулярних російських військ (до восьми батальйонних тактичних груп ЗС РФ, 6 000 солдат), але не мала сил, щоб протидіяти навіть цьому.

Про протидію масштабному вторгненню Збройних сил РФ з інших стратегічних напрямків говорити не приходилося взагалі в таких умовах. Проте по факту, чисельне збільшення ЗСУ непогано вписалося в формат АТО/ООС, який постав після певної стабілізації лінії розмежування на фоні підписання других Мінських угод.

На сьогодні в зоні Операції Об’єднаних сил фактично знаходиться до восьми лінійних бригад і дві артбригади.

Як наслідок, відповідна структура ЗСУ дозволяє забезпечувати наступний цикл – приблизно третина лінійних бригад і артилерії перебуває в зоні ООС, третина лише недавно вийшла і проходить цикл відновлення, а іще третина завершує відновлення і злагодження, готуючись знову повернутися в зону ООС. Сил в ЗСУ для такої ротації вистачає – в ідеалі відповідна схема має забезпечити те, що перебування в зоні ООС і виконання там відповідних завдань не є надважким тягарем для військових.

Проте в цієї доволі елегантної схеми є один суттєвий недолік.

Підтримання значної кількості лінійних з’єднань призводить до того, що грошей на якісне переозброєння практично не залишається – левова частка витрат йде на поточні ремонти техніки і грошові виплати бійцям.

Якщо орієнтуватися на дані Державного казначейства, в 2020 році загальний бюджет Міністерства оборони України складав 120 млрд грн, з яких на озброєння та військову техніку (ОВТ) пішло 25,6 млрд грн.

По факту, на ОВТ пішло щось до 21% бюджету армії. Це мінімально необхідна норма в практиці країн НАТО.

Але потрібно розуміти два моменти.

Перш за все, значна частина з бюджету на ОВТ йде на поточне утримання і ремонт техніки – тобто немає мови навіть про модернізацію, вже не кажучи про закупівлі принципово нових зразків.

По друге, в умовах того, що до 2014 року армія була хронічно непрофінансованою (до 90% всіх витрат йшло на поточне утримання), показник витрат на ОВТ для якісного розвитку має наближатися до 50% від загальної цифри фінансування ЗСУ.

Читайте также

Про те, що потреби ООС, по суті, конкурують із потребами підготовки до широкомасштабної війни високої інтенсивності із РФ, натякав і Головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак, коли зайшла мова про те, чому в Державному оборонному замовленні на 2020 рік для ЗСУ не були включені ракети «Вільха» із дальністю ураження до 70 км. За його словами, такі системи не актуальні для ООС в її нинішньому вигляді. Хоча саме високоточне дальнє вогневе ураження вже по факту є однією із рис повномасштабних війн високої інтенсивності. 

Як наслідок, Україна має багато бригад, які забезпечують непоганий цикл ротацій в зоні ООС, проте ще мають багато зробити, щоб відповідати вимогам сучасної війни на суші.

Події останніх 30 років, в тому числі нещодавня Друга Карабахська війна, все чіткіше показують, що кількість сил і також наявність таких речей, як достатня кількість бронетехніки чи артилерії, самі по собі недостатні для перемоги.

На перший план починають виходити системи, які забезпечують інформаційне домінування (системи розвідки, спостереження і управління), які дозволяють випереджати ворога в циклі прийняття рішень – від виявлення і до знищення. Саме такі системи в поєднанні з традиційними системами озброєння дозволяють домінувати на сучасному полі бою.

Таким шляхом пішов Азербайджан і переміг в Другій Карабахській війні. Саме на це, по мірі наявності технологій і грошей, зробили ставку Збройні сили РФ в останні 10 років модернізації і переозброєння. В недалекому майбутньому нас чекає масштабна роботизація і підключення штучного розуму до питань забезпечення інформаційного домінування – над чим вже працюють провідні армії світу.

Таким чином Україна в поточному і перспективному воєнному будівництві опинилася в патовій ситуації.

Є поточні потреби ООС, виконання яких гарантує те, що «руський мір» обмежується лише окремими районами Донецької і Луганської областей, а решта України, за виключенням окупованого росіянами Криму, має можливість вести мирне життя.

А є потреби гіпотетичної повномасштабної війни із РФ, які вимагають не стільки більшої кількості лінійних бригад, які можуть воювати по стандартам другої третини XX століття, як доволі високотехнологічних з’єднань, які по своєму потенціалу і філософії ведення бойових дій наближаються хоча б до кінця ХХ ст.

Відповідна дилема, а також шляхи її розв’язання – це питання до найвищого політичного і військового керівництва країни.

Завдання не з простих, адже як поточні так і перспективні потреби виглядають більш чим переконливими і нагальними. При цьому відповіді на дилеми прийдеться давати в умовах оборонного бюджету, який, скоріше за все, не буде зростати так активно, як це було протягом 2014-2020 років.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.

Статьи, публикуемые в разделе «Мнения», отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией
редакции LIGA.net

admin
sirlexa@gmail.com

Добавить комментарий