Біля вогнища порається хлопчик років шести. Він згріб на купу сухе листя, конусом поверх нього склав гілочки. Чиркає сірником – і вогник починає рости, аж поки не охоплює всю конструкцію.

В експедицію приїздять сім’ями. Тут їх склалося більше десятка. Вогонь і спільний прийом їжі єднали представників нашого виду надто довго, аби ми могли на це не зважати.

Щовечора ми збираємось довкола багаття, аби підвести підсумки робочого дня і спланувати наступний. Керівник розкопу Андрій Михайлович починає з мінілекції, а завершує проханням пригадати, які в кого були знахідки.

– Уламок скляного браслета, – практикант несміливо піднімає руку.
Під оплески він отримує цукерку. За серйозніші знахідки нагороджують банкою “згущонки”.

– Хто ще? – питає Андрій Михайлович.

– Цвях.

– Ніж.

– Фрагмент жорен.

Офіційна частина закінчується призначенням чергових і неофіційним гімном археологів. Слова практиканти вже майже вивчили.

Посеред вечора в табір приїздить Субару. Чоловік в сорочці та краватці зникає у вагончику, а за мить виходить у поношеній камуфляжній формі. Він дістає з багажника машини два великих пакети з Мегамаркету і несе на кухню.

– Хто це?

– Друг експедиції, – відповідає Ігор Анатолійович. – Один з друзів експедиції.
Решту вечора ми співаємо пісні.

Насамкінець чергові виявлять, що на завтра немає хліба. Ігор Анатолійович попросить волонтера сходити в АТБ і дасть йому зарплатну картку. Пін-код волонтер не питатиме. Всі й так його знають.

admin
sirlexa@gmail.com

Добавить комментарий